Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
"Коли я малюю очі – син починає плакати. Він розуміє, що мама збирається на роботу. У свої 2 роки знає, що тиждень буде бачити мене лише в бабусиному телефоні по відео. Тож почав ображатися та іноді не йде на руки, – в такий спосіб демонструє свій протест".
Це історія Ольги Конопленко, яка поєднує материнство з роботою у Дружківському міському суді Донецької області.
Ольга відповідальна за сина Георгія, маму та бабусю з дідусем. Батька син знає, але жінка виховує дитину самотужки.
"Українська правда. Життя" розповідає її історію.
За 10 днів до повномасштабного вторгнення Ольга зробила ремонт, встановила красиві меблі у кухні та погасила кредит за свою квартиру у Бахмуті. У лютому 2022 вона була на останніх місяцях вагітності.
Потім стався екстрений кесарів розтин через високий тиск вже у Дніпрі. Декрет Ольга перервала, коли сину виповнився рік. Повернулась до суду… в Дружківку, яка за 50 кілометрів від лінії зіткнення, аби вершити правосуддя.
"Я розуміла всі ризики, тому у перші дні вторгнення схопила маму, і тримаючи свій вагітний живіт, рушила на Дніпро до сестри. Стреси далися взнаки, тому пологи почались раніше за термін – 22 березня 2022 року мені зробили терміновий кесарів розтин. Так я стала мамою", – пригадує Ольга.
Дуже складно було вмовити виїхати бабусю з дідусем. У свої 83 роки вони все сподівалися на диво. У серпні 2022 року Ольга все ж забрала стареньких до Дніпра. А через кілька днів у їхній будинок влучив снаряд, обвалилася стіна, під якою було ліжко дідуся.
Дев'ятиповерхівка, в якій була квартира Ольги зі свіжим ремонтом, вигоріла вщент.
Колеги, які залишилися в Бахмуті, намагалися працювати дистанційно. Але в кабінет судді, колеги Ольги, прилетіло. Тоді за рішенням голови Верховного суду весь суддівський склад Артемівського міськрайонного суду Донецької області змінив територіальну підсудність судових справ на Дружківський міський суд Донецької області.
Тож від жовтня 2022 року судді отримали територіально нове місце роботи – у Дружківці. Туди й вийшла Ольга восени 2023-го.
Нині Ольга Конопленко у суцільному відрядженні. Вона з Дніпра приїздить у Дружківку, аби працювати в суді. Винаймає дві квартири – одну у Дніпрі, – для сина, мами та бабусі з дідом. Іншу – для себе в Дружківці.
"Знайти у Дружківці квартиру, яку можна орендувати офіційно за договором, аби працедавець міг покривати витрати на відрядження, був ще той квест, – каже Ольга. – Ніхто ж бо не хоче сплачувати податки, натомість ціни на оренду житла в Дружківці – захмарні. Деруть в три шкіри. Цінник стартує від 7, а то і 12 тисяч гривень. У місті багато військових – тож власники хочуть зірвати куш".
Жінка та її колеги працюють під постійною загрозою авіаударів. Судові слухання, на які відповідачі та позивачі телефонують дистанційно, часто перериваються через відключення світла.
Укриття у Дружківському міському суді є, але ж до нього ще треба встигнути добігти.
"Прильоти трапляються й до тривоги. Буває, чуємо гуркіт та свист. Колега каже – то наш літак. А потім воно як бахне. Виходить – не літак – ракета, летіла над головою, над будівлею суду", – пригадує жінка.
Усмішку в Ольги викликають ситуації, в яких відповідач чи позивач по справі фізично перебуває на Закарпатті, і коли там оголошують повітряну тривогу, просить у Дружківського суду перерву, щоб спуститися в укриття.
"Ми ж не рахуємо тривоги, на це немає часу. Справ дуже багато", – зауважує Ольга.
На чотирьох суддів Артемівського суду близько 4000 зареєстрованих справ про адміністративні та кримінальні правопорушення.
Серед справ, які розглядає Ольга, суцільна різноманітність: питання спадщини, призначення аліментів, розірвання шлюбу, визнання батьківства, позбавлення батьківських прав, визнання права власності на майно, стягнення комунальних заборгованостей.
Є й кримінальні справи: тут і воєнні злочини, справи військовополонених, і справи з покарання колаборантів, – мова про громадян, які пішли воювати проти України – і це від 10 до 20 справ на місяць. Є справи у сфері обігу наркотиків та вироки щодо вбивць.
Ночі у Дружківці неспокійні через обстріли. Тож виспатись після робочого напруженого дня – складно. А ще на п'ятиповерхівці, в якій мешкає Ольга, встановлено конструкцію, яка сповіщає про тривогу. Тож "проспати" сирену жінці не вдається. У Дружківці Ольга фактично без сну.
"Чи є в мене вороги? Можливо, хтось не задоволений моїми вироками і може тримати зуб. Одна обвинувачувана вкривала мене ненормативною лексикою. Втім, я не можу сказати, що мені погрожували. Цього не було.
Кожен обвинувачений перш за все – людина, і в нього своя історія. Я маю ставитися до людини з повагою і розглядати справу виключно спираючись на докази!
Але якщо ДТП і людина сіла за кермо нетвереза – то це її свідомий вибір. Я перестала їх жаліти. Єдине, кого шкода це – родичів засуджених, їм з цим жити", – каже Ольга.
Цивільні справи набагато складніші за винесення рішень по кримінальних, запевняє жінка. Наприклад, ухвалення рішень про визначення проживання дитини, про позбавлення одного з батьків батьківських прав, – все це дуже непросто.
"Головне не засудити невинного, адже це – як лікарська помилка", – додає Ольга.
Найбільший страх Ольги – залишити дворічного Георгія сиротою. Жінка всім рідним проговорила свій "усний заповіт" на випадок біди.
Але Ольга, як і решта українців, живе вірою у Перемогу. Мріє про мир та щастя, а ще ніколи більше не чути звук ворожих ракет над головою.
"Головне залишатись людиною! – колись таку настанову мені молодій та ще дуже "зеленій" працівниці сказав голова суду", – каже Ольга.
Цього постулату й дотримується суддя з передової.
_03_03.png)
