Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Координаційний центр з надання правничої допомоги розповідає, що робити у разі неправомірного звільнення та невиплати заробітної плати при звільненні.
Чинним законодавством передбачені підстави звільнення працівника:
У разі звільнення працівника роботодавець має оформити відповідний наказ (розпорядження), який повинен містити підстави звільнення з посиланням на пункт і статтю Кодексу законів про працю України, та ознайомити працівника з таким наказом (розпорядженням) під його особистий підпис і видати копію наказу працівникові у день звільнення.
Роботодавець зобов’язаний у день звільнення видати працівникові письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та провести з ним розрахунок у день звільнення, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець повинен у день звільнення виплатити не оспорювану ним суму. Якщо працівник в день звільнення не працював, то така сума виплачується не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
У разі призову роботодавця – фізичної особи на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період такий роботодавець – фізична особа повинен виконати свої обов’язки протягом місяця після звільнення з такої військової служби без застосування санкцій та штрафів.
У разі припиненні трудового договору з таких підстав:
відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці;
змін в організації виробництва та праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;
виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов’язків вимагає доступу до державної таємниці;
поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;
неможливості забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв’язку зі знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку;
у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (призов або вступ працівника або роботодавця – фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посад) — у розмірі двох мінімальних заробітних плат;
внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника; розірвання строкового трудового договору з ініціативи працівника) вихідна допомога виплачується — у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку;
у разі припинення повноважень посадових осіб, — у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним.
Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.
Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.
У випадку, якщо трудові права працівника порушені, і звільнення є неправомірним, то із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
Позивачі за подання до суду позовної заяви про поновлення на роботі звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
Одночасно з прийняттям рішення про поновлення на роботі суд приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Незаконно звільнений працівник у судовому порядку може вимагати відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов’язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв’язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов’язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо роботодавець затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню. Поновлення працівника на роботі відбувається з дати звільнення працівника на підставі рішення суду, яким визнано таке звільнення незаконним, а не з дати винесення судом відповідного рішення.
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у день звільнення або якщо працівник в день звільнення не працював, не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок виплати, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за шість місяців.
Отже, у зв’язку з несвоєчасним розрахунком зі звільненим працівником, роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Вирішення спору з приводу затримки розрахунку при звільненні можливе в позасудовому та судовому порядках.
Працівник має право звернутися з заявою до комісії по трудових спорах (КТС) (у разі її створення) для вирішення спору у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. КТС розглядає спір у присутності працівника протягом 10 днів з дня звернення та приймає рішення, яке підлягає виконанню власником або уповноваженим ним органом.
Сторони можуть оскаржити рішення КТС до суду в десятиденний строк з дня вручення їм виписки з протоколу засідання комісії чи його копії.
Якщо такої комісії немає або вона не створена – необхідно звертатися зі скаргою на роботодавця в територіальні відділення Державної служби з питань праці.
Якщо спір не вирішено в досудовому порядку, то працівник має право звернутися до загального місцевого суду з позовною заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні за місцем знаходження підприємства (установи, організації) або за зареєстрованим місцем проживання/перебування позивача у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Згідно з частиною третьою статті 10 Закону України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану” роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.
Однак, звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці, не звільняє його від обов’язку виплати заробітної плати.
У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.
У випадку порушення законодавства про працю передбачено адміністративну, матеріальну, кримінальну відповідальність.
Адміністративна — відповідно до ст. 41 КУпАП, порушення термінів виплати заробітної плати, виплата її не в повному обсязі, а також інші порушення вимог законодавства про працю тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств та ФОПів від 30 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 510 до 1700 грн). Неоподатковуваний мінімум доходів громадян у 2023 році — це грошова сума в розмірі 17 грн.
Матеріальна — відповідно до ст. 265 КЗпП України порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі тягне за собою накладення штрафу у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення (станом на 28.09.2023 – 20100 грн). Мінімальна заробітна плата у 2023 році — 6700 грн.
Кримінальна — відповідно до ст. 175 КК України безпідставна невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої виплати громадянам більш як за один місяць, вчинена умисно керівником підприємства або ФОПів карається штрафом від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 8500 до 17000 грн) або виправними роботами на строк до 2 років, або позбавленням волі на строк до 2 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.
При відмові роботодавця виплатити заробітну плату або інші виплати, працівник має право звернутися до прокуратури із заявою про невиплату заробітної плати та притягнення винних осіб до відповідальності.
_03_03.png)
